Пережити пандемію з біполярним розладом та синдромом Аспергера.
Як це - жити з біполярним розладом та синдромом Аспергера під час пандемії?
В середині березня 2020 року здавалося, що світ вимкнули, як ніби хтось відключив електрику. Я планувала поїхати в місіонерську поїздку в Україну, але її скасували. Це було жахливо, тому що я люблю служити в Україні. Моя церква стала віртуальною. Спочатку настрій у мене був оптимістичний.
Більшість людей називали це ізоляцією чи карантином. Я дивилася на це, як на відпуску дома. Але з часом у мене з’явилася манія і я відчула себе дикою твариною, замкнутою в клітці. Я все ще могла вийти, і мені не потрібно було носити маску, але більшість місць були закриті, навіть місцеві парки. Здавалося життя уповільнюється, але наче залишається все ще нормальним. Багато речей змінювалися, а зміни – це не добре для когось із синдромом Аспергера. Наприкінці березня я віддала свою орендовану машину, бо більше не могла дозволити собі за неї платити. На щастя, Бог дав мені іншу машину.
Іноді я відчувала, що проживаю фільм "День бабака". Березень став квітнем, квітень став травнем. Наприкінці травня губернатор штату Вірджинія наказав, що всі повинні носити маски в громадських місцях. До цього часу штат Вірджинія не вимагав носіння масок. Було за щастя все ще мати роботу, яку мені давали у фірмі архітектора-будівельника та менеджера з нерухомості. У мене ще буларобота, бо Бог її забезпечував. Я наполегливо працювала, щоб зберегти рівновагу та не піддаватися манії. Ситуація змінювалася, і моя манія погіршувалась. Це ускладнювалося тим, що служба у церкві та вивчення Біблії були віртуальними, і моя біблійна група закрилася.
Цей віртуальний світ зруйнував мою увагу. Я не могла сфокусуватися, читати чи переглядати телевізор. У мене виникли проблеми з самоорганізацією та мотивацією. Я намагалася дотримуватися звичного ритму життя, але часто у мене це не виходило. Я витратила багато часу дарма. Моя церковна громада давала мені багато стабільності. Це була боротьба, і це було важко, бо я любила неділі, зібрання та служіння в церкві. Здавалося, що літо повільно проходить повз. Але Бог дав мені стабільнішу роботу, і я підписала контракт із місцевою приватною школою на надання фото послуг.
Наш світ став дивним місцем. Люди без обличчя, які залишаються на відстані 6 футів (2 метри) один від одного. Я відчуваю себе все більше і більше інопланетянином у власній громаді. Моя манія вщухла в середині літа, але у мене з’явились деякі проблеми з гайморитом та мігрені. Все частіше я відчувала себе більш відірваною від моєї церковної громади. Нав'язливі думки, які спричиняв синдромом Аспергера про те, що я переживаю велику несправедливість через мандат носіння масок. Як губернатор міг допустити таку несправедливість щодо таких людей, як я? Я почувалася менш вільною, тому що не хотіла, щоб мене заарештували або цькували.
Вересень став жовтнем, який був переважно зайнятий. 6 жовтня мені виповнилося 50 років і я стала місіонером на постійній основі з рухом СІЛЬ. Бог покликав мене до постійної місіонерської роботи. Я все ще працюю фотографом за сумісництвом. На жаль, наприкінці жовтня молодий чоловік у моєму житловому будинку вчинив самогубство. Це було досить травматично і трагічно. Я молюся про його родину. Двоє друзів запитали мене, чому, на мою думку, Бог допустив цю сумну подію на моєму шляху? Я молюсь, щоб Він мені дав це зрозуміти.
Жовтень став листопадом, і я була фізично та психологічно виснажена. Я спала, але не відпочивала. Я приймала ванну, щоб зняти стрес, але стрес залишався. Деякі дні я приймала ванну по три рази, але стрес ніколи не уходив. Я втратила відчуття радості. Я втратила апетит. Я просто потихеньку існувала. У мене стався серйозний депресивний епізод. Мій психіатр прописав мені нові ліки. Все стало огидно та важко робити. Мені важко носити маску, тому що у мене проблеми з сенсорикою, у мене посттравматичний розлад і знижена ємність легенів.
Після носіння маски близько 20 хвилин у мене болить грудна клітина, я відчуваю, що не можу дихати, а потім починаю панікувати. Крім того, мені важко орієнтуватися у спілкуванні з кимось, у кого немає синдрому Аспергера. Я багато дізнавалася з міміки для спілкування. Маска приховує міміку. Мені здається я ніби знаходжусь в чужій країні, не знаючи мови.
На диво, мої біполярні симптоми хоч і були проблематичними, але були більш керованими. Синдромом Аспергера проявлявся в нав'язливому почутті щодо примусу обов’язково носити маску. Я стала перейматися коронавірусом. Що це? Незважаючи на те, що було важко зосередитись на читанні, я читала все про коронавірус та проблеми, які його супроводжують. Віртуальний світ продовжував впливати на мою концентрацію. Я навіть не могла подивитися 1-хвилинного відео на YouTube. Я просто відчувала, що мій розум мчить по колу в моєму черепі. Я відчувала себе все більш ізольованою. Ізоляція є найлютішим ворогом для людей, які страждають серйозними психічними захворюваннями. Самотність оглушує. У мене є дивовижна підтримка від моєї спільноти, але я все ще почувала себе самотньою. У якийсь момент я не відчувала присутності Бога. Але я не втрачала надії. Нижче я додаю кілька корисних порад, яких я дотримувалася під час цієї пандемії.
Що допомагає людям, які страждають під час пандемії?
1. Розуміння того, що Бог все контролює, і Він різними способами вас всім забезпечить. (Ісаї 55:8-9; до Филип’ян 4:19)
2. Підтримка спільноти, як наприклад мережа друзів. Ваша церковна громада може бути великим надбанням. (1 до Солунян 3:12)
3. Залишайте лінії для зв'язку відкритими, за допомогою текстових повідомлень та телефонних дзвінків. (до Галатів 5:13)
4. Звертайтеся до вашої лікувальної групи та вашої спільноти для підтримки. Не бійтеся. (1 Петра 5:7)
5. Дотримуйтесь режиму та будьте відповідальні собі за цю структуру. (1 до Солунян 5:11)
Що я можу зробити для тих, хто страждає?
1. Моліться за того, кого любите, щоб побачити, як Бог веде вас. (Якова 5:14)
2. Зателефонуйте їм. (До Галатів 6:2)
3. Дозвольте їм говорити. Будьте слухачем, а не тим, хто вирішує проблеми. (Марка 4:24)
4. По можливості зустрічайтеся та спілкуйтеся з ними. (До Євреїв 10:25)